Коментар Сергія Бондаренка газеті "День"

"ПОТРІБНО ПІДВИЩУВАТИ РІВЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ НАШИХ ГРОМАДЯН ЩОДО ПОЛІТИЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ПИТАНЬ"

Сергій БОНДАРЕНКО, політолог, доцент кафедри політології та державного управління ДонНУ імені Василя Стуса (Вінниця):

- Російська Федерація продовжує розглядати Україну як зону своїх інтересів та впливів. Тому все, що у нас відбувається, цікавить політичне керівництво РФ і не тільки. Адже чим більше в Україні буде присутній російський фактор, тим легше їм контролювати ситуацію в нашій державі. Сказати напевно, яка кількість політичних чи громадських організацій мають проросійські настрої в Україні, я не можу, але вони 100% є. І ми це можемо відстежити як за меседжами, які запускаються з боку політиків, так і за їхніми контактами до й під час війни.

Очевидні впливи залишаються і в інформаційному просторі. Незважаючи на те, що Україна зробила багато важливих кроків щодо обмеження доступу російського продукту, зокрема масово-інформаційного (серіалів, поп-музики, художній фільмів тощо), але закрити шлюзи остаточно не вдалося. Доступ залишається через соціальні мережі, через політиків, які лояльно ставляться до російського керівництва і продукують новини для українського інформаційного простору. Крім цього, за результатами різних досліджень, приблизно 5% наших співгромадян користуються російськими інформаційними ресурсами через супутники, он-лайн і використовують їх як основне джерело інформації. Тобто вони можуть транслювати і передавати основні меседжі, які «навішані» російською пропагандою в режимі «сарафанного радіо». Але якщо порівнювати з 2014 роком, то нинішній вплив не настільки масовий та потужний. Російська Федерація втратила багато позицій в інформаційному просторі. Скоротити його до нуля не реально. Тому треба навчитися жити з цим, але правильно реагувати, вчасно і правильно протистояти, причому на всіх фронтах.

Тактику виснажування, психологічного і ресурсного натиску, залякування, стягування та формування нових ударних груп на кордоні з Україною — можна розглядати як воєнний вплив на нашу державу та її керівництво. Таким чином агресор намагається примусити владу йти на поступки, і цей «шантаж» російської бойової машини лише посилюватиметься. Гадаю, після президентських виборів на лінії розмежування буде загострення ситуації, можливо, провокації виникатимуть на кордоні з Кримом. Сценаріїв може бути багато, адже Росія намагатиметься дискредитувати нового главу держави, Збройні сили України, інститути влади і взагалі ідею нашої державності, всіляко провокуватиме напруження серед населення, залучатиме наших політиків, які стоять на проросійських позиціях, — все це робитиметься для того, щоб сформувати громадську думку та підтримку для політичних партій, які вже готуються до парламентських виборів. Завдання Росії — створити коридор для того, щоб до Верховної Ради увійшли лояльні до неї та її політки українські партії, і для цього застосовуватимуться всі можливі методи.

Щоб спрацювати на випередження чи хоча б запобігти цьому, потрібно, по-перше, зміцнювати державні інституції, вони наразі слабкі і не спрацьовують у потрібний момент. Варто повністю перебудувати систему державного управління, відходити від практики прив’язки політичних сил щодо розподілу портфелів, а формувати інституції, які працюватимуть незалежно від будь-якої політичної сили — так, як це діє в розвинутих країнах Європи чи США. Тобто незважаючи на зміну влади чи партій, які приходять до парламенту, механізми та інститути держави мають працюють безперебійно.

По-друге, нам потрібно підвищувати рівень обізнаності наших громадян щодо політичних та інформаційних питань. На щастя, питанню медіаграмотності почали приділяти більше уваги й активно просувати його у школи, виші, державні установи. Але потрібно підвищувати ще й рівень обізнаності щодо політичних процесів, щоб було менше маніпуляцій. Що більше люди будуть обізнані, то важче ними маніпулювати. По-третє, Україні потрібно сформувати новий суспільний договір, тобто нашому суспільству, а надто тим, хто впливає на процеси безпосередньо, потрібно домовитися й випрацювати нові правила гри, за якими буде жити наше суспільство, сформувати спільні інтереси, які влаштують більшість населення. Якщо залишатися з наявними на сьогодні, коли державу розривають на шматки, користуючись вузькими корпоративними інтересами, говорити про світле майбутнє нашої держави не доводиться.